Доповіді учасників гуртка на V науково-практичній конференції студентів, магістрантів та аспірантів «Актуальні проблеми та наукові звершення молоді на початку третього тисячоліття» у Луганському національному аграрному університеті 19 листопада.
Карпіцький В. М. Передумови різного сприйняття світу в апріорному самовизначенні // Актуальні проблеми та наукові звершення молоді на початку третього тисячоліття : зб. матеріалів V Наук.-практ. конф. студентів, магістрантів та аспірантів, 19 листоп. 2020 р., м. Слов’янськ. Луган. нац. аграр. ун-т. Харків : ФОП Бровін О. В., 2020. С. 345-347.
Передумови різного сприйняття світу в апріорному самовизначенні
Карпіцький В.М.
Науковий керівник: доктор іст. наук, професор Борисова О.В.
Луганський національний аграрний університет
Завдяки цифровим технологіям сучасна цивілізація надбудувала ще один рівень спілкування між людьми, який об'єднав весь світ. Це приводить нас до питання: чому люди сприймають світ по-різному? Цим визначається завдання, яке тут ставиться: показати, які позиції в історії філософії допомагають відповісти на це питання.
Однак вирішити це завдання може лише той, хто сам сприймає світ по-різному. А для цього потрібно виходити за межі власної картини світу, користуючись методом самопізнання, як це вперше застосував ще Сократ.
Метод інтуїтивного самопізнання відрізняється від методу психологічної інтроспекції тим, що виявляє те, що в людині закладено від початку і не залежить від її психологічних станів. Оскільки вільна воля не визначається психологічною реальністю, а сама формує її, то її феноменологічний опис має включати рівень свідомості, який є первинним щодо психологічного. Можна припустити, що на цьому рівні у різних людей є щось спільне. Тому філософський опис інтуїції самопізнання дозволить також іншій людині відтворити ту ж саму логіку самопізнання і тим самим підтвердити або спростувати висновки, які тут будуть зроблені. Завдання, яке зараз ставиться, полягає в тому, щоб максимально точно описати, як відкривається рівень свідомості, який є первинним щодо психічної сфери, а потім уже співвіднести цей досвід з різними позиціями в історії філософії. Далі йдеться про опис інтуїції, яка розкривається в самопізнанні.
Власний емоційний стан у тому чи іншому конкретному моменті корелює з різними враженнями й суб'єктивними відносинами до різних речей і подій завдяки загальному психологічному настрою. Спостереження за власним станом дозволяє виявити структуру психологічного настрою, яка пов'язує воєдино різні психологічні процеси. Оскільки таке спостереження ще не виходить за межі психологічної сфери, воно цілком узгоджується з позицією емпіричної філософії.
У процесі самопізнання виявляється не тільки сам психологічний настрій, але і його основа або передумова, яка визначає реакцію на зовнішні фактори і впливає на рішення людини щодо зовнішньої ситуації. При цьому реакція людини на зовнішні обставини іноді може бути автоматичною, а іноді усвідомленою. Однак і в тому, і в іншому випадку ця реакція виникає щодо патерну або стереотипу, який є унікальним для кожної людини.
Людина сприймає зовнішні чинники не окремо, а в загальній перспективі, в контексті якої вона реагує на зовнішні обставини і приймає ті чи інші рішення. Ця перспектива, в якій сприймається дійсність у цілому, може змінюватися протягом життя. Вона визначає спрямованість зусиль і уваги людини, що потрапляє в поле її зору, як вона інтерпретує різні факти, реагує на враження, і як формує своє ставлення до тих чи іншими речей чи подій. Зрештою, всередині цієї перспективи формується індивідуальна картина світу людини.
Виникає питання, чим саме задається ця перспектива? Якщо патерном, який визначає психологічний настрій, то, як пояснити її стійкість? Адже ця перспектива формує цілісне сприйняття дійсності й при цьому залишається тією ж самою в різних психологічних ситуаціях. Але сама по собі перспектива – це лише якийсь горизонт сприйняття, а не щось певне. Інтуїція самопізнання вказує, що ця перспектива повинна задаватися передумовою, яка не визначається психологічним настроєм, а передує йому. А це у свою чергу вимагає виходу за межі емпіричної позиції.
Таке розуміння перспективи, у якій формується картина світу, асоціюється з ідеєю світу як горизонту всіх можливих горизонтів, згідно з Е. Гуссерлем. Горизонт речі задається її певним змістом, отже, горизонт усіх горизонтів передбачає певну апріорну структуру. Ця позиція Е. Гуссерля узгоджується з позицією давньогрецького філософа Платона, який вважав, що весь космос є втіленням світу ідей, який теж є певною смисловою структурою.
Однак зараз після інформаційної революції світ зовсім інший, ніж був у епоху Платона або навіть в епоху Е. Гуссерля. Люди знайшли можливість спілкуватися інтернетом незалежно від того, в яких країнах вони живуть і з якими культурними чи релігійними традиціями ідентифікуються. Якби завжди апріорна смислова структура, що визначає сприйняття світу, була універсальною, то вона формувала б загальну картину світу у різних людей. Однак у процесі спілкування люди стикаються з фактом, що у них різні картини світу, і кожна культурна традиція має свої особливі апріорні передумови.
Це узгоджується з інтуїцією самопізнання, в якій завжди апріорна передумова перспективи вбачається не як певний сенс, який у розумінні Е. Гуссерля задає горизонт, а як сила, що сама формує смисли всередині тієї чи іншої картини світу.
Описати цю інтуїцію можна так. У спробах визначити джерело загальної перспективи сприйняття світу я знаходжу те, що називаю глибинним настроєм. На відміну від психологічного настрою, глибинний настрій передує будь-яким емоційним станам. Його також можна було б назвати фундаментальним настроєм, якби нам потрібно було підкреслити його онтологічний характер, як це робив М. Гайдеґґер, який і ввів цей термін.
У глибинному настрої виявляються передумови не тільки всього змісту психологічного настрою, але й того, що визначає перспективу сприйняття світу. В інерції повсякденного життя дії людини визначаються емпіричною ситуацією, проте в ті моменти, коли вона прояснює для себе глибинний настрій, вона отримує можливість діяти вільно від зовнішніх обставин і внутрішніх психічних станів.
Однак принцип, який її робить вільною, зовсім не незмінний, навпаки, глибинний настрій може змінюватися. На цю зміну впливають зусилля волі, але не такі, які обумовлені зовнішньою ситуацією, а такі, які вільні від неї. На цій підставі можна зробити висновок, що глибинний настрій є результатом такого вільного самовизначення людини, яке розкриває її сутність безвідносно ситуації.
Психологічна інтерпретація глибинного настрою передбачає виявлення психологічних закономірностей, відповідно до яких його зміст розкривається у психічній сфері. Оскільки прояв глибинного настрою не обумовлений психологічними закономірностями, для його осмислення необхідні не психологічні, а філософські методи. При цьому його інтерпретація як фундаментального настрою стосовно екзистенціальної онтології М. Гайдеґґера відкриває більше можливостей, ніж інтерпретація відповідно до позиції Е. Гуссерля, тому що не передбачає будь-яку смислову визначеність як вихідну передумову. Однак М. Гайдеґґер не вдавався в питання, чому виникають різні онтології, тому і його підходом не можна обмежуватися. Необхідна така філософська позиція, яка дозволила б зрозуміти, як саме вільне самовизначення людини формує такі глибинні настрої, які формують свої апріорні системи для різних культур. Це повертає нас до питання про свободу волі.
З емпіричної позиції, чим більше ми досліджуємо різні біологічні, психологічні, соціальні та інші закономірності, тим більше схиляємося до висновку, що всі наші дії випливають як реакція на зовнішні обставини. Це суперечить свободі волі, яку особистість виявляє як передумову власної самореалізації. Однак у повсякденному житті людини можливі рішення і дії, які йдуть всупереч зовнішнім обставинам і не обумовлені психологічними закономірностями. Отже, повинен бути рівень людської свідомості за межами емпіричного і психологічного, на якому заснована свобода волі.
Основна ідея нової філософської позиції, з якої можна прояснити глибинний настрій як результат вільного самовизначення, полягає у тому, що не апріорна смислова структура визначає вільну особистість, а сама свобода волі формує апріорні смислові структури, на підставі яких виникають різні картини світу. Цим пояснюється та обставина, чому люди сприймають світ по-різному.
