Бойко В. С. Динамічна концепція викладання філософії як модель наукової комунікації

Доповіді учасників гуртка на V науково-практичній конференції студентів, магістрантів та аспірантів «Актуальні проблеми та наукові звершення молоді на початку третього тисячоліття» у Луганському національному аграрному університеті 19 листопада.

Бойко В. С. Динамічна концепція викладання філософії як модель наукової комунікації // Актуальні проблеми та наукові звершення молоді на початку третього тисячоліття : зб. матеріалів V Наук.-практ. конф. студентів, магістрантів та аспірантів, 19 листоп. 2020 р., м. Слов’янськ. Луган. нац. аграр. ун-т. Харків : ФОП Бровін О. В., 2020. С. 335-338.

 

Динамічна концепція викладання філософії як модель наукової комунікації

Бойко В. С.

Науковий керівник: кандидат філософських наук Нікітіна В. В.

Луганський національний аграрний університет

Сучасна наука роздроблена на безліч дисциплін, кожна з яких має свою окрему предметну область, при цьому всередині конкретної дисципліни неможливо вести пошуки відповіді на питання, яке б виходило за межі його предметної області. І хоча труднощі взаєморозуміння не виникають при спілкуванні між вченими, які працюють в одній галузі знання, але, як тільки ставиться завдання поширення знань за межами певного кола фахівців, виникають складнощі з його адекватною трансляцією. Неспеціалісти можуть або не розуміти значимість наукових досягнень, або не розуміти навіть постановки проблеми й мови, якою вона розв'язується. Утім ми стикаємося з необхідністю поширення знань за межі вузького кола фахівців для розв'язування завдань їхньої популяризації та розвитку наукової комунікації.

Завдання популяризації наукового знання випливає з необхідності розкрити соціальну значимість наукових досягнень, що дозволило б перетворити наукову діяльність у важливий чинник суспільного життя. Для цього потрібно донести розуміння проблеми до широкого кола людей. Однак вузькою професійною мовою зробити це дуже важко. Для популяризації науки потрібна така особлива мова, яка б адекватно передавала сенс наукових досягнень і одночасно була б зрозумілою неспеціалістам.

Така особлива мова є важливою й для розв'язання іншого завдання. Дуже часто пошук відповідей на наукові питання потребує знання інших наукових дисциплін. Це своєю чергою вимагає розвиток наукової комунікації між різними науковими спільнотами, кожне з яких говорить своєю науковою мовою. Тому необхідна інша мова, якою можна було б обмінюватись знаннями між фахівцями у різних наукових галузях.

У монографії «Аграрна освіта і наука» О. В. Борисова і М. М. Карпіцький вважають, що розв'язання цих завдань можна здійснювати мовою філософії науки, яка виробляється в процесі філософської рефлексії над науковими проблемами. Вони стверджують: «Необхідно перекладати наукові результати і досягнення науковою мовою для широкого наукового загалу. Такою мовою може стати мова філософії науки. Популяризація університетських наукових шкіл і вчених передбачає опублікування публіцистичних статей не тільки в спеціальних виданнях, а і в ЗМІ, в яких би розповідалося про наукові ідеї та університетських учених» [1, с. 251–252].

Можливість такої мови визначається специфікою філософського знання. Як показав М. М. Карпіцький у курсі лекцій з філософії для аспірантів ЛНАУ у 2020 році, філософський підхід передбачає таке смислове узагальнення, яке задає широкий контекст, в якому будь-які явища можуть бути пов'язані і з особистим життєвим досвідом людини, і з культурно-історичним досвідом. У зв'язку з цим у філософії науки задається новий контекст розуміння знання конкретної наукової дисципліни у співвідношенні як з досвідом самої людини, так і з досвідом культури, а також з накопиченими знаннями в інших наукових дисциплінах. Це дозволяє не тільки зрозуміти постановку наукової проблеми фахівцям у зовсім інших галузях наукового знання, а й співвіднести це розуміння з тими науковими і життєвими проблемами, які безпосередньо їх хвилюють. Результатом такого осмислення наукових проблем у широкому філософському контексті буде мова філософії науки, яка забезпечує можливість наукової комунікації вчених різних спеціальностей. Тому одним з основних напрямів діяльності фахівців у галузі філософії, історії й методології науки є формування мови, якою можна досягти взаєморозуміння дослідників з різних наукових центрів, що спеціалізуються у різних галузях знання [1, с. 251]. Крім того, мова філософії науки дозволяє доносити наукове знання до широкої громадськості, розкривати його екзистенціальне і соціальне значення. Завдяки цьому наукове знання включається у суспільну свідомість і через це починає впливати на суспільну ситуацію.

Однак виникає питання, де і за якими умовами буде вироблятися мова філософії науки? Адже навіть якщо філософи її створять, вони ще повинні якось її донести до вчених. Єдиним місцем, де відбувається комунікація між філософами й особами, які вивчають науку, є заклади вищої освіти, в яких викладається філософія. Саме тут майбутні вчені починають вивчати філософську мову. Але під час спілкування викладачів і студентів виникає нова трудність. Викладач філософії повинен донести філософське знання до студентів, які обрали зовсім іншу спеціальність, розмовляють своєю мовою, і мова чистої філософії їм є чужою. У зв'язку з цим потрібна така концепція викладання філософії, яка ставить не тільки завдання трансляції знань, а й завдання забезпечення наукової комунікації. 

У зв'язку з цим М. М. Карпіцький запропонував динамічну концепцію викладання філософії, яку можна використовувати як модель для наукової комунікації в широкому сенсі. Викладач філософії, який викладає студентам інших спеціальностей, опиняється у ситуації, подібній до такої, в якій опиняться і вони, коли закінчать університет і зіткнуться з необхідністю адекватно пояснити результати своїх наукових досліджень фахівцям у зовсім інших наукових галузях. Відповідно, їм буде простіше відтворювати ту модель наукової комунікації, яку втілював викладач філософії на заняттях з ними.

Основна передумова концепції викладання філософії М. М. Карпіцького полягає в тому, що викладач повинен навчити студента такої мови, користуючись якою він зможе зрозуміти постановку проблеми в іншій науковій галузі, позицію інших авторів і адекватно висловлювати власну позицію. Однак для цього недостатньо просто навчати студента філософської мови, бо філософська мова, якою мислить викладач, може виявитися нерелевантною життєвому досвіду учня. Внаслідок цього студент буде цією мовою розуміти зовсім не те, що мав на увазі викладач. «Найбільш поширена помилка полягає в тому, – зазначають М. М. Карпіцький і Г. М. Тарнапольська, – що, намагаючись бути зрозумілим, викладач починає переводити значення філософських тез на власну мову, якою він звик спілкуватися, при цьому він забуває, що не тільки філософська мова, а і його звична мова спілкування також спочатку не є зрозумілою студентам» [2, с. 48]. Однак точно в такій же ситуації можуть опинитися студенти в майбутньому, коли їм доведеться обмінюватися знаннями з фахівцями інших областей.

У зв'язку з цим М. М. Карпіцький пропонує таке рішення: «Вивчення мови філософії має відбуватися не мовою викладача або студента, а мовою, яка виробляється в процесі спілкування викладача й студента» [2, с. 48]. Згідно з таким розумінням основою викладання повинна бути не трансляція знання за принципом суб’єктно-об’єктної взаємодії, а комунікація студента й викладача, яка формує нову мову, якою стає можливою передача й пояснення знань викладачем і засвоєння їх студентами за принципом суб’єктно-суб’єктного спілкування. 

Отже, можна зробити висновок, що сама структура викладання в університеті стає соціальною моделлю, яку учні відтворюють у суспільстві після завершення навчання. У цій структурі викладання структура викладання філософії стає моделлю наукової комунікації, яка в майбутньому буде відтворюватися у науковій спільноті. Оскільки головною проблемою наукової комунікації є формування такої мови, яка забезпечує розуміння й обмін знаннями між ученими різних спеціальностей, то найбільш доцільним підходом викладання філософії буде такий, в якому студенти та викладач спільно формують мову, яка забезпечує взаєморозуміння і трансляцію знань.

Література

1. Аграрна освіта і наука: соціально-філософське осмислення : монографія / Харків. нац. аграр. ун-т ім. В. В. Докучаєва ; [О. В. Борисова, М. М. Карпіцький та ін.]. Харків : ФОП Бровін О. В., 2020. 348 с.

2. Карпицкий Н. Н., Тарнапольская Г. М. Личность в современной практике образования. Рига: Изд-во «Cita Eiropa», 2015. 142 с.

Карпіцький В. М. Передумови різного сприйняття світу в апріорному самовизначенні

Доповіді учасників гуртка на V науково-практичній конференції студентів, магістрантів та аспірантів «Актуальні проблеми та наукові звершення молоді на початку третього тисячоліття» у Луганському національному аграрному університеті 19 листопада.

Карпіцький В. М. Передумови різного сприйняття світу в апріорному самовизначенні // Актуальні проблеми та наукові звершення молоді на початку третього тисячоліття : зб. матеріалів V Наук.-практ. конф. студентів, магістрантів та аспірантів, 19 листоп. 2020 р., м. Слов’янськ. Луган. нац. аграр. ун-т. Харків : ФОП Бровін О. В., 2020. С. 345-347.

 

 

Передумови різного сприйняття світу в апріорному самовизначенні

Карпіцький В.М.

Науковий керівник: доктор іст. наук, професор Борисова О.В.

Луганський національний аграрний університет

Завдяки цифровим технологіям сучасна цивілізація надбудувала ще один рівень спілкування між людьми, який об'єднав весь світ. Це приводить нас до питання: чому люди сприймають світ по-різному? Цим визначається завдання, яке тут ставиться: показати, які позиції в історії філософії допомагають відповісти на це питання.

Однак вирішити це завдання може лише той, хто сам сприймає світ по-різному. А для цього потрібно виходити за межі власної картини світу, користуючись методом самопізнання, як це вперше застосував ще Сократ.

Метод інтуїтивного самопізнання відрізняється від методу психологічної інтроспекції тим, що виявляє те, що в людині закладено від початку і не залежить від її психологічних станів. Оскільки вільна воля не визначається психологічною реальністю, а сама формує її, то її феноменологічний опис має включати рівень свідомості, який є первинним щодо психологічного. Можна припустити, що на цьому рівні у різних людей є щось спільне. Тому філософський опис інтуїції самопізнання дозволить також іншій людині відтворити ту ж саму логіку самопізнання і тим самим підтвердити або спростувати висновки, які тут будуть зроблені. Завдання, яке зараз ставиться, полягає в тому, щоб максимально точно описати, як відкривається рівень свідомості, який є первинним щодо психічної сфери, а потім уже співвіднести цей досвід з різними позиціями в історії філософії. Далі йдеться про опис інтуїції, яка розкривається в самопізнанні.

Власний емоційний стан у тому чи іншому конкретному моменті корелює з різними враженнями й суб'єктивними відносинами до різних речей і подій завдяки загальному психологічному настрою. Спостереження за власним станом дозволяє виявити структуру психологічного настрою, яка пов'язує воєдино різні психологічні процеси. Оскільки таке спостереження ще не виходить за межі психологічної сфери, воно цілком узгоджується з позицією емпіричної філософії.

У процесі самопізнання виявляється не тільки сам психологічний настрій, але і його основа або передумова, яка визначає реакцію на зовнішні фактори і впливає на рішення людини щодо зовнішньої ситуації. При цьому реакція людини на зовнішні обставини іноді може бути автоматичною, а іноді усвідомленою. Однак і в тому, і в іншому випадку ця реакція виникає щодо патерну або стереотипу, який є унікальним для кожної людини.

Людина сприймає зовнішні чинники не окремо, а в загальній перспективі, в контексті якої вона реагує на зовнішні обставини і приймає ті чи інші рішення. Ця перспектива, в якій сприймається дійсність у цілому, може змінюватися протягом життя. Вона визначає спрямованість зусиль і уваги людини, що потрапляє в поле її зору, як вона інтерпретує різні факти, реагує на враження, і як формує своє ставлення до тих чи іншими речей чи подій. Зрештою, всередині цієї перспективи формується індивідуальна картина світу людини.

Виникає питання, чим саме задається ця перспектива? Якщо патерном, який визначає психологічний настрій, то, як пояснити її стійкість? Адже ця перспектива формує цілісне сприйняття дійсності й при цьому залишається тією ж самою в різних психологічних ситуаціях. Але сама по собі перспектива – це лише якийсь горизонт сприйняття, а не щось певне. Інтуїція самопізнання вказує, що ця перспектива повинна задаватися передумовою, яка не визначається психологічним настроєм, а передує йому. А це у свою чергу вимагає виходу за межі емпіричної позиції.

Таке розуміння перспективи, у якій формується картина світу, асоціюється з ідеєю світу як горизонту всіх можливих горизонтів, згідно з Е. Гуссерлем. Горизонт речі задається її певним змістом, отже, горизонт усіх горизонтів передбачає певну апріорну структуру. Ця позиція Е. Гуссерля узгоджується з позицією давньогрецького філософа Платона, який вважав, що весь космос є втіленням світу ідей, який теж є певною смисловою структурою.

Однак зараз після інформаційної революції світ зовсім інший, ніж був у епоху Платона або навіть в епоху Е. Гуссерля. Люди знайшли можливість спілкуватися інтернетом незалежно від того, в яких країнах вони живуть і з якими культурними чи релігійними традиціями ідентифікуються. Якби завжди апріорна смислова структура, що визначає сприйняття світу, була універсальною, то вона формувала б загальну картину світу у різних людей. Однак у процесі спілкування люди стикаються з фактом, що у них різні картини світу, і кожна культурна традиція має свої особливі апріорні передумови.

Це узгоджується з інтуїцією самопізнання, в якій завжди апріорна передумова перспективи вбачається не як певний сенс, який у розумінні Е. Гуссерля задає горизонт, а як сила, що сама формує смисли всередині тієї чи іншої картини світу.

Описати цю інтуїцію можна так. У спробах визначити джерело загальної перспективи сприйняття світу я знаходжу те, що називаю глибинним настроєм. На відміну від психологічного настрою, глибинний настрій передує будь-яким емоційним станам. Його також можна було б назвати фундаментальним настроєм, якби нам потрібно було підкреслити його онтологічний характер, як це робив М. Гайдеґґер, який і ввів цей термін.

У глибинному настрої виявляються передумови не тільки всього змісту психологічного настрою, але й того, що визначає перспективу сприйняття світу. В інерції повсякденного життя дії людини визначаються емпіричною ситуацією, проте в ті моменти, коли вона прояснює для себе глибинний настрій, вона отримує можливість діяти вільно від зовнішніх обставин і внутрішніх психічних станів.

Однак принцип, який її робить вільною, зовсім не незмінний, навпаки, глибинний настрій може змінюватися. На цю зміну впливають зусилля волі, але не такі, які обумовлені зовнішньою ситуацією, а такі, які вільні від неї. На цій підставі можна зробити висновок, що глибинний настрій є результатом такого вільного самовизначення людини, яке розкриває її сутність безвідносно ситуації.

Психологічна інтерпретація глибинного настрою передбачає виявлення психологічних закономірностей, відповідно до яких його зміст розкривається у психічній сфері. Оскільки прояв глибинного настрою не обумовлений психологічними закономірностями, для його осмислення необхідні не психологічні, а філософські методи. При цьому його інтерпретація як фундаментального настрою стосовно екзистенціальної онтології М. Гайдеґґера відкриває більше можливостей, ніж інтерпретація відповідно до позиції Е. Гуссерля, тому що не передбачає будь-яку смислову визначеність як вихідну передумову. Однак М. Гайдеґґер не вдавався в питання, чому виникають різні онтології, тому і його підходом не можна обмежуватися. Необхідна така філософська позиція, яка дозволила б зрозуміти, як саме вільне самовизначення людини формує такі глибинні настрої, які формують свої апріорні системи для різних культур. Це повертає нас до питання про свободу волі.

З емпіричної позиції, чим більше ми досліджуємо різні біологічні, психологічні, соціальні та інші закономірності, тим більше схиляємося до висновку, що всі наші дії випливають як реакція на зовнішні обставини. Це суперечить свободі волі, яку особистість виявляє як передумову власної самореалізації. Однак у повсякденному житті людини можливі рішення і дії, які йдуть всупереч зовнішнім обставинам і не обумовлені психологічними закономірностями. Отже, повинен бути рівень людської свідомості за межами емпіричного і психологічного, на якому заснована свобода волі.

Основна ідея нової філософської позиції, з якої можна прояснити глибинний настрій як результат вільного самовизначення, полягає у тому, що не апріорна смислова структура визначає вільну особистість, а сама свобода волі формує апріорні смислові структури, на підставі яких виникають різні картини світу. Цим пояснюється та обставина, чому люди сприймають світ по-різному.