Про створення рецензій, довідкових текстів чи для систематизації матеріалу розмова має бути окремою, а зараз йдеться про створення статті, яка збагачує наукову традицію новим змістом, тобто про оригінальну наукову статтю, автор якої виступає як самостійний учений. Перерахую основні принципи, відповідно до яких її слід писати.
1. Значущість. Стаття повинна бути вартою витраченого на її читання часу, інакше немає сенсу її писати. На жаль, цього принципу не завжди дотримуються. Багато статей ніхто ніколи читати не буде, і єдина користь від них – служити прикладом того, як не потрібно писати.
2. Основна ідея статті. Починати писати варто тільки в тому випадку, якщо справді є щось нове, заради якого читачеві буде не шкода витраченого часу. Це нове має бути основною ідеєю статті. Завдяки основній ідеї стає зрозуміло, як структурувати текст, що потрібно детально прописати й обґрунтувати, а що можна винести за рамки статті. Якщо автор не зміг знайти ідею для власної статті, йому буде незрозуміло, за яким критерієм відсівати зайву інформацію, а на чому потрібно зосередитися. В результаті думка автора розтікається і заплутується в нескінченній множині варіантів побудови тексту. Тому, як би це дивно не було, але писати погану статтю незрівнянно важче, ніж хорошу. До того ж ще і просто нудно займатися безглуздою роботою. Тому не варто починати писати, поки не оформилася основна ідея.
3. Пошук ідеї. Для пошуку ідеї потрібен творчий імпульс. Цьому неможливо навчити, однак цілком можливо навчити, як налаштуватися і створити сприятливі умови для виникнення творчого імпульсу. Талановита людина може сформувати ідею самостійно. Для цього потрібна особлива інтуїція, що дозволяє знаходити нове, передчувати новизну в ще не оформлених думках. Найважче тут – знайти саме новий напрямок для думки, а для цього потрібно вміти поставити питання так, як раніше нікому в голову не приходило ставити. Однак поставити принципово нове питання завжди важче, ніж знайти на нього відповідь. Щоб цей процес прискорити, по-перше, необхідне широке асоціативне поле для думки, яке забезпечується ерудицією і світоглядом. По-друге, повинен бути задіяний принцип економії мислення. Більшість людей мислять шаблонно, рухаючись в одному і тому ж напрямку. Треба зуміти оглядати всі шаблонні варіанти, щоб відразу їх відкидати й не витрачати на них силу думки. Пошук нового відбувається, як правило, в області, яка ще не формалізована, концептуально не виражена, і нагадує скоріше пошук виходу із закритої кімнати в темряві. Відчуття нового простору для думки спочатку передчувається як нова глибина, що відкривається, і лише згодом, у міру поглиблення в неї, вдається поступово виразити думку й оформити її в концепцію.
Однак цей шлях вимагає особливої інтуїції – вміння передчувати нове, яке зустрічається дуже рідко. На щастя є найпростіший шлях творчого пошуку нових ідей в процесі спілкування між людьми. Якщо дві людини по-різному дивляться на одну і ту ж проблему, то в процесі обговорення вони мимоволі виштовхують одна одну за межі звичного розуміння. Це може привести до спонтанного виникнення нової ідеї, яка ніколи б не виникла на основі знань і уявлень кожного з учасників обговорення окремо. Тому практика наукових дискусій є основним джерелом творчості.
4. Новизна. Ступінь новизни статті може бути різним. Стаття може мати суто інформативний характер, що повідомляє про будь-які встановлені факти; технічний характер, що демонструє можливість застосування раніше висловлених ідей до нових умов і до вирішень тих чи інших завдань; концептуальний характер, де справді висловлено принципово нову ідею; парадигмальний характер, де відкривається новий простір для думки або раніше невідомий напрямок досліджень.
Якщо вдалося знайти принципово нову ідею для статті, то, як правило, її застосування до різних умов і ситуацій дозволяє написати ще низку статей, значущість яких матиме локальне значення. Однак зловживання цим веде до перетворення автора в «співака однієї ідеї». У цьому випадку його просто перестануть читати, бо у всіх статтях він пише практично одне і те ж.
Багато авторів обмежуються тим, що показують можливість застосувати чужої ідеї до нових умов і проблем. У принципі цього достатньо, щоб виправдати написання статті, але недостатньо, щоб оцінювати автора як самостійну наукову величину.
5. Адресність. При написанні статті багато хто забуває, що її мета в тому, щоб прояснити думку автора для цілком конкретних людей. Деякі автори пишуть статтю, наслідуючи будь-які зразки, тим самим орієнтуються не на сприйняття певної людини, а на якісь абстрактні уявлення про те, якою має бути наукова стаття. Це відразу помітно по громіздкому і нецікавому вступу, банальним поясненням і відступам, які автор робить щодо будь-якого шаблону. Тому зі статті має бути викинуто все, що ускладнює розуміння і відвертає читача або є зайвим і нецікавим для нього. Якщо сформований канон написання статті заважає їй бути цікавою і живою для сприйняття, потрібно не замислюючись жертвувати цим каноном.
Якщо автор висловлює принципово нову ідею, то для читача обов'язково потрібні зачіпки для її розуміння. Такою зачіпкою може бути демонстрація зв'язку цієї ідеї з традицією. Тому склалася наукова практика, відповідно до якої автор розпочинає виклад основного змісту статті демонстрацією того, як його ідеї пов'язані з попередньою традицією.
Однак тут важливе почуття міри. Наприклад, орієнтуючись на цю практику, якась аспірантка докладно розписала позиції низки філософів щодо проблеми, за якою висловила новий оригінальний погляд. Однак після кількох абзаців опису банальних суджень щодо загальновідомих позицій різних філософів читач втомився, розслабився і перестав сподіватися зустріти в статті що-небудь нове і цікаве. Тому дочитавши до останніх абзаців, в яких висловлюється нова плідна ідея, він навіть не став намагатися розглядати новизну, автоматично констатуючи невідповідність її позиції висловленим раніше позиціям філософів. Замість того щоб побачити оригінальність нового погляду, читач за інерцією починає його трактувати як неправильне розуміння раніше перерахованих позицій. Однак цю інерцію сприйняття задав сам автор своєю невдалою побудовою статті.
Іноді буває, що нова ідея вимагає особливої організації тексту. Оскільки в такому випадку оригінальність ідеї ще не очевидна, саме на її цінності й плідності потрібно звернути увагу читача з самого початку. Тут треба показати, з яких підстав, з якого бачення світу автор формує нову постановку питання, а викладом паралелей з попередніми філософськими позиціями тут слід було б пожертвувати заради полегшення сприйняття новизни, бо сприйняття тексту читачем важливіше відповідності канону написання наукових текстів.
Чим чіткіше автор уявляє читача, якому адресований текст, тим легше писати. Саме тому навіть складні ідеї досить легко записуються у формі листа конкретній людині. Багато філософів саме так і викладали свої думки (Сенека, П. Чаадаєв). Писати для невизначеного кола читачів незрівнянно складніше, і якщо дуже важко через відсутність практики відразу писати статтю, звернену до наукової спільноти, можна зробити простіше, спочатку написати її у формі листа одній людині, а потім переробити так, щоб вона могла бути адресована також і іншим. Чим ширше коло читачів, тим суворіше вимоги до статті. За переформатування листа у статтю потрібно відновити пропущені логічні ходи, які були очевидні адресату листа, але не іншим читачам. Також повинні бути опущені всі обороти й емоційно навантажені вирази, які можуть створити відчуття дискомфорту у тих чи інших читачів. Простонародні й жаргонні вирази виключаються зі статті, і не тому, що вони самі по собі погані, а тому, що потрібно думати про зручність цитування цієї статті іншими людьми, які можуть принципово не вживати жаргонних слів і уникати емоційно насичених виразів.
6. Принцип економії. Стаття повинна виражати думку максимально коротко і просто, не можна нічим зайвим втомлювати читача. Все, що не належить до справи, всі банальні твердження слід виключати зі статті. Громіздкі вступи з шаблонними виразами є неповагою до читача. Дуже часто за складними конструкціями речення і перевантаженістю термінами ховається беззмістовність тексту. Повинна бути витримана єдина лінія викладу, і все, що до неї не належить, бажано відсікти. Стаття не повинна містити різні незв'язані між собою ідеї. У цьому випадку краще розбити її на кілька статей.
7. Принцип контекстуальності. Недостатньо переказувати ідеї й думки, необхідно показати контекст їх розуміння. Контекст задається цілісним поглядом на порядок речей, всередині якого розглянута проблема займає своє особливе місце. Для цього необхідно, щоб автор якимось чином вказав на те, як він бачить світ у цілому. Однак це завдання є важким і під силу лише видатним ученим, тому доводиться обмежуватися посиланнями на інші традиції, які визначають контекст розуміння. Однак потрібно завжди прагнути до ідеалу і мірою можливостей постійно намагатися вказувати на контекст власного розуміння проблеми, яка розглядається в статті.
8. Сюжет. Стаття не повинна зводитися до простого перерахування фактів, в ній важливо показати рух думки автора. Але тут можливі різні підходи. Характерний для китайської традиції підхід вимагає, щоб на самому початку тексту було поставлено контекст всього твору, а потім вже в цьому контексті повинні прояснюватися окремі тези. Спочатку формулюється основна думка, нехай і дуже невизначено й узагальнено, а далі вже різними способами її пояснюють й ілюструють. У цьому випадку логічний зв'язок між елементами статті не є принциповим, важливі лише смисловий зв'язок з основною тезою.
Для європейської традиції характерний інший підхід, тут важливо спочатку задати не загальний контекстуальний зміст, а інтригу, пов'язану з конкретним питанням. Спочатку даються вихідні передумови, які послідовно і логічно розвиваються до того часу, поки логічним шляхом не приведуть до головної думки, яку повідомляють у кінці статті. У цьому випадку дуже важливим є сюжет. Повинна бути своя зав'язка, розвиток думки, кульмінація і розв'язка, тобто все те, що покаже динаміку думки. Сюжет повинен інтригувати читача, який чекає розв'язки, що робить читання статті захопливим заняттям.
9. Структурність. Не можна намагатися всі думки висловити відразу. Думку треба розбивати на складові й кожен елемент повинен бути прописаним у своєму порядку. Іншими словами, записувати головну ідею потрібно не відразу цілком, а поетапно. Для цього потрібно заздалегідь бачити структуру створюваного тексту.
10. Стиль. Дуже важливо, щоб стаття відповідала динаміці сприйняття читача. Вона повинна бути милозвучною для усного відтворення, виключати будь-які нестикування, що утрудняють сприйняття. До таких нестикувань можуть відноситися різкі переходи, коли автор перескакує від однієї думки до іншої, або від одного емоційного настрою до іншого. Тому необхідно виключати дисонанс підібраних образів. Не можна спочатку готувати читача до сприйняття однієї теми, а потім несподівано починати говорити про принципово інше. Потрібно уникати логічних неточностей або недоречностей (наприклад, таких виразів як «філософія вважає ...» оскільки філософія не жива людина і сама по собі вважати нічого не може). Дуже ускладнюють сприйняття вирази, які можна витлумачити принципово різним чином, або займенники, які незрозуміло до чого відносяться.
11. Підстави, за якими можна викинути статтю в сміттєвий кошик.
а) Банальність.
б) Перевантаженість вступними оборотами, емоційними зауваженнями, загальновідомою інформацією тощо.
в) Беззмістовність.
г) Перевантаженість складними виразами й термінами, що контрастують з досить примітивним змістом.
д) Беззмістовні довільні узагальнення.
